Виховати у суспільства нульову толерантність до домашнього насильства. Меседжі конференції «Відповідальність за домашнє насильство і насильство за ознакою статі: новели Кримінального кодексу України».

12 лютого у Києві юристи практики та науковці зібралися, аби обговорити, як працюватимуть законодавчі новели щодо домашнього насильства і насильства за ознакою статі. Науково-практичну конференцію організували за ініціативи UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення.  На заході презентували перший науково-практичний коментар новел Кримінального кодексу України, які запроваджені Законом України № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року. Автори – визнані фахівці, доктори юридичних наук  Микола Хавронюк та Олександр Дудоров. Саме ці зміни покликані гармонізувати українське законодавство із положеннями Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська Конвенція). Від імені Хмельницького апеляційного суду участь у заході взяла референт Юлія Салдан.

"Ми повинні змусити суспільство мати нульову толерантність до домашнього насильства", - з такими словами звернулась до присутніх народна депутатка Ірина Луценко, ініціаторка цих змін. Вона окреслила перешкоди у реалізації закону, пов’язані із небажанням втручатися у сімейні стосунки і, подекуди, нерозумінням специфіки цього злочину.

Представники органів поліції, прокуратури та адвокатури піднімали питання, як потрібно документувати факти насильства і здобувати докази, аби потім справа могла знайти своє вирішення у суді. Олександр Дудоров зауважив, якщо не будуть осучаснені методики розслідування сексуальних злочинів, то практика кримінального переслідування за їх вчинення залишиться незмінною, не зважаючи на законодавчі новели. У приклад він навів Великобританію, де ці зміни були впроваджені раніше, тому, очевидно,їх поліція вже напрацювала такі методики.

За словами Миколи Хавронюка для притягнення до кримінальної відповідальності за домашнє насильство (стаття 126-1 Кримінального кодексу) не обов’язково, щоб кривдника раніше притягували до адміністративної відповідальності за таке. Науковець вважає, що протокол про адміністративне правопорушення (стаття 173^-2 Кодексу про адміністративні правопорушення - вчинення домашнього насильства) виступатиме лише одним із доказів систематичності дій імовірного насильника.

Ганна Христова, експертка у галузі європейського права з прав людини, кандидатка юридичних наук, звернула увагу, що Стамбульська Конвенція є результатом 15-річної спільної роботи європейських експертів. Тому механізми цього документа є добре продуманими. Пояснила вона й логіку повернення штрафу як адміністративного стягнення за вчинення домашнього насильства ( стаття 173^-2 КУпАП). Так, закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачає 15 категорій осіб, на яких він поширюється. Не всіх з них мають спільний бюджет, тому для сплати штрафу такі кривдники не забиратимуть гроші у своєї сім'ї.

Анжела Стрижевська, заступниця Генерального прокурора зауважила, якщо ми не будемо вчити дітей поваги із дитячого садка, то ще сотню років будемо дискутувати про правозастосування. Вона наголосила на складнощах у закріпленні доказів у таких справах. Відтак, повинні бути інші методики ніж ті, до яких ми звикли.

На необхідності формування культури згоди і поваги до сексуальної автономії особи акцентувала й Олена Харитонова, доцентка кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Багато уваги учасники заходу приділили й питанням захисту прав дітей, які є жертвами або свідками домашнього насильства, чи самі виступають кривдниками. Людмила Волинець, керівниця секретаріату міжфракційного депутатського об’єднання "Захист прав дитини – пріоритет держави"  підняла проблему проведення опитування таких дітей. Так, дитину можуть декілька разів опитувати поліцейські та соцслужби з приводу травмуючих обставин. Вирішенням  є "зелена кімната", де з дитиною одночасно спілкуються декілька фахівців, які формують висновки відповідно до своїх повноважень.

Усі спікери акцентували на необхідності змінювати суспільне розуміння домашнього насильства і відходити від позиції, що це – приватна справа сім'ї. Представники Міністерства юстиції і системи безоплатної вторинної правової допомоги зазначили, що у цьому важливу роль відграють правопросвітницькі інформаційні кампанії. Говорили й про те, що потрібно змінювати світогляд і самих правників – їх підходи до консультування жертв домашнього насильства. Юристи не повинні думати, що постраждала завтра помириться з кривдником і не потрібно нікуди звертатись. Адже у таких справах дуже важливо, аби порушники були покарані за свої дії.